31 березня 2026 року конференц-зал імені Василя Сухомлинського Університету Григорія Сковороди в Переяславі став місцем проведення відкритого семінару-тренінгу «Православна церква України: розвінчування російських міфів про традиції та обряди», що зібрав кілька десятків майбутніх філософів, істориків та богословів.
Спільний захід із Київською православною богословською академією (КПБА) був присвячений не лише підготовці до Великодня, а й пошуку відповіді на глобальне питання – як звільнити українську духовність від нашарувань російських наративів.
Візит розпочався з акту глибокої шани до тих, хто віддав життя за Україну. Делегація гостей з КПБА відвідала капличку святих Кирила і Мефодія, поклала квіти до стели пам’яті полеглих студентів і випускників, запалили свічки пам’яті та помолилася за упокій душ спочилих сковородинівців.
Зустріч відкрив ректор університету, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур. Його промова задала зустрічі не просто релігійного, а й гостро політичного та національного контексту. Ректор наголосив, що співпраця з КПБА – це не про паперові меморандуми, а про реальну деокупацію української свідомості.
«Ми маємо плідну історію співпраці ще з 2000-х років, але сьогодні ми започатковуємо саме академічну складову – комунікацію між студентами. Це важливо, бо Переяслав і Київ – це стовпи нашої духовності. Навіть президент Польщі сказав, що капітуляція росії повинна пройти саме тут, у Переяславі. Чому? Бо віхи «трьохсотріччя» ще літають у повітрі, і дехто ними досі проникається, не може забути. Нам потрібно спільно працювати, щоб кожен усвідомив: у нас своя Церква, своє військо і своя мова», – зазначив Віталій Вікторович.
Надалі особливу атмосферу довіри створив викладач КПБА, священник Петро Лопатинський. Його виступ розпочався не з догматів, а з тонкої психології та гумору. Розповідаючи про шлях людини до Бога, він навів приклад дитячої гри у хованки:
«Чи пам’ятаєте ви, що у дитинстві найважливішим було, щоб вас знайшли? – запитав отець Петро. – Людині потрібен Інший. Пекло – це самотність, а Церква – це простір, де тебе знаходить Бог. Ми часто кажемо: «Я не вірю». Але найважливіше, що Бог вірить у вас».
Священник розповів про наукові дослідження: приблизно у віці семи років дитина вперше усвідомлює власну смертність. Саме тоді народжуються головні питання: «Хто я?», «Де я?», «Для чого я живу?». На думку лектора, шлях до Церкви починається не з обрядів, а з цих «граничних» запитань.
Одним із найяскравіших моментів стала розповідь отця Петра про поїздку в маршрутці до Переяслава. Поруч із ним спала жінка в навушниках, палець якої на повному автопілоті продовжував гортати стрічку відео (Reels).
«Це і є режим автоматизації. Вона спить, а палець гортає. Людина перетворюється на істоту, яка тільки перегортає життя, не відчуваючи його. У вас є вибір: або «загрібати» все під себе, або відкрити долоню до світу. Поворот зап’ястя змінює Всесвіт».
Центральною темою дискусії став розбір чотирьох станів існування: від базового «Боюся, отже існую» до найвищого християнського «Дякую, отже вірую». Священник пояснив, що віра – це не набір готових відповідей, а сміливість ставити питання. Він закликав дівчат-студенток кожного ранку казати собі перед дзеркалом «Я – принцеса», нагадуючи про біблійне всиновлення людини Богом. Цей пасаж викликав щирі усмішки в залі, розрядивши академічну строгість конференц-залу.
Далі зустріч перейшла у формат практичного тренінгу, який модерувала доктор історичних наук, завідувач кафедри політології та журналістики УГСП Леся Коцур. Разом із майбутніми пастирями – студентами академії – присутні розбирали «церковне сміття»: забобони, що роками підміняли собою віру.
Голова студради КПБА Дмитро Мацур влучно порівняв сучасну ПЦУ із цукеркою:
«Ми маємо смачну начинку – істину, але іноді ще носимо стару обгортку з російських наративів та безглуздих прикмет. Наше завдання – змінити цю обгортку».
Надалі у межах «бліцу по міфах» учасники отримали чіткі відповіді на болючі питання:
- Жінка в церкві: Було офіційно спростовано міфи про обов’язковість спідниць, заборону заходити до храму в штанах чи під час критичних днів. «Бог створив жінку і величає її, як Богородицю. Зовнішні атрибути не мають ставати бар’єром», – наголосив отець Петро.
- Великодній кошик: Священники пояснили, що освячення паски – це лише подяка за їжу, а не магічний ритуал. Пріоритетом має бути «іменинник» – Христос, а не ковбаса чи крашанки.
- Смерть та поховання: Окремо зупинилися на «чорній магії» навколо похоронів. Завішування дзеркал, відмова від виделок чи виливання горілки на могилу – це язичництво, яке лише відволікає від молитви за душу рідних.
Отець Василь додав важливий акцент щодо хрещення немовлят, пояснивши, що Церква не обмежує свободу дитини, а навпаки – відкриває їй двері до спільноти, де її люблять і підтримують із перших днів життя. Він також розтлумачив сенс ікон: ми не вклоняємося дошці чи фарбі, а через образ звертаємося до «Першообразу», подібно до того, як ми цілуємо фотографію близької людини, виявляючи любов до неї самої.
Семінар завершився презентацією академічної мобільності. Студентів УГСП запросили до Києва, у молодіжний простір «Печера» при Михайлівському Золотоверхому монастирі, де кожної середи відбуваються живі дискусії. Також анонсували поїздку до європейського екуменічного центру в Тезе (Франція) за символічні 150 євро.
Захід, що тривав понад годину, завершився не формальними оплесками, а жвавою чергою до спікерів. Студенти не відпускали гостей, ставлячи питання про ікони, ідолопоклонство та вибір релігії. Навіть по завершенню офіційної частини переяславці та кияни продовжили формувати новий, свідомий погляд на українські традиції.
«Не бійтеся бути вільними, бо саме до свободи покликав нас Христос», – ці слова стали головним підсумком зустрічі, що завершилася тривалими дискусіями за чаєм у неформальній атмосфері.
Пресцентр кафедри політології та журналістики
