Пострадянський простір майже три десятиліття зазнає активного й свідомого впливу ключових світових геополітичних та економічних гравців (Заходу (ЄС і США), Російської Федерації й Китаю), які спрямовано на ту чи іншу ступінь інтеграції країн пострадянського простору до європейського, російського та китайського економічного чи політико-економічного простору. Це поглиблює сегментацію пострадянського простору, розходження/ невизначеність економічних інтересів і бачення свого майбутнього цими країнами, суттєві відмінності рівня добробуту їхніх громадян. Більш розгорнуті думки з цього приводу можна знайти у понад двохсотсторінковій колективній монографії членів кафедри політології факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі під назвою «Трансформаційні процеси у пострадянських країнах: 30 років поступу до демократії». Її було презентовано у перший день зими, 1 грудня 2021 року.
У монографії розглянуто комплекс питань, пов’язаних з процесами посткомуністичної трансформації в країнах пострадянського простору. Встановлено інституційні, нормотворчі й політико-культурні чинники, які гальмують демократичну модернізацію незалежних держав, що постали після розпаду СРСР. На основі компаративного аналізу виявлено особливості реформування державних інститутів, громадянського суспільства в країнах регіону, проаналізовано вплив геополітичних факторів на демократизацію в контексті загальномодернізаційних процесів. Цільовою аудиторією є науковці, викладачі закладів вищої освіти, політологи, студенти, широкий читацький загал.
День презентації. Коли конференц-зала імені Василя Сухомлинського дочекалася усіх охочих долучитися до презентації наживо, а не менш важливі і бажані гості презентації зі столиці долучилися до наради на платформі Microsoft Teams слово взяв модератор зібрання, доктор політичних наук, професор, декан факультету історичної і соціально-психологічної освіти Борис Дем’яненко:
«Усі хто займається написанням і друком творчих або наукових видань знають, що цей процес фактично можна порівняти з народженням дитини. Сьогодні подібне святкове відчуття має й наша кафедра політології. Насправді, ми свідомо обрали задля презентації саме цю дату, бо для української історії вона означена кількома доленосними подіями, про які хтось знає з історії, а хтось навіть був їх безпосередніми учасниками. Мова про референдум 1991 р., що утвердив підтримку акту про державний суверенітет України; вихід після розгону євромайданівців свідомих українців на марш протесту, який заклав ще один початок подальшої Революції Гідності у 2013 році. Пам’ятаємо ми й про події які відбувалися на початку грудня 1991 р. у Біловезькій пущі, який денонсував «союзний договір», а також день коли склав свої повноваження президент СРСР Михайло Горбачов і Радянський Союз припинив своє існування. Назва монографії, яку ми сьогодні вам презентуємо, об’єднує величезний пласт проблем, які розглядає така галузь політологія як «транзитологія». Проблеми підняті в нашому виданні охоплюють соціально-економічні, культурні, ментальні тенденції, контекст національної пам’яті та соціо-культурних трансформацій. Переконані, що ця книга буде цікавою не лише фахівцям а й всім справжнім притомним громадянам, яким не байдуже на долю нашої Батьківщини» – зазначив Борис Леонідович, та, ознайомивши присутніх з програмою прийдешньої презентації, надав слово ректору Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктору історичних наук, професору Віталію Коцуру.
«Насамперед хочеться привітати усіх учасників цього зібрання та побажати усім нам здоров’я – воно необхідне нам аби рухати науку вперед і займатися написанням таких праць. Це справді нелегке завдання в сучасних умовах, а особливо якщо піднімати такі важливі питання, які увібрала в себе ця монографія. Так чи інакше ця робота має тривати, і ми маємо відкривати в ній нові напрямки, бо такі дослідження можуть розкритися не лише у вигляді монографії, а й набрати інших видів та форм, зокрема знайшовши певні міжнародні вияви» – наголосив Віталій Вікторович та як співавтор порефлексував щодо своєї участі у підготовці цієї праці й віддав належне десятирічному поступу кафедри політології в УГСП, принагідно задавши відлік прийдешнім перспективам, які відкриваються перед сковородинівськими дослідниками.
Проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності, кандидат історичних наук, доцент Василь Дудар підкреслив слова модератора щодо непроминальності саме цієї дати презентації та поділився власними спогадами з дитинства, які передували цим історичним подіям та пов’язані з нівелюванням радянською державою української самобутності у своїх підростаючих громадян. Василь Леонідович провів паралелі до сьогодення, відстеживши у своїй промові 30-літній поступ відновлення Української Незалежності та реалії інших країн пострадянського простору.
Надалі слово було надано рецензентам монографії, а слово тримали доктор історичних наук, академік, голова Вченої ради Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віктор Коцур та доктор політичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України Олег Калакура. Як Віктор Петрович так і Олег Ярославович у своїх промовах відзначили важливість цієї вагомої та потрібної у наш час праці та ретельніше зупинилися на кожному з підрозділів, написаних членами авторського колективу, охарактеризувавши сильні сторони та перспективи їх наукових розвідок.
Цікаво, що ще однією рецензенткою праці стала доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова Ольга Бабкіна, яка, до слова, є першим захищеним доктором політичних наук в незалежній Україні та справжнім камертоном вітчизняної політологічної науки. Хоч у цей день Ользі Володимирівні не вдалося долучитися до зібрання ні в очному ні в дистанційному форматі, модератор зустрічі передав її теплі вітальні слова на адресу винуватців зібрання.
У наступній частині зустрічі слово мали безпосередні автори підрозділів монографії «Трансформаційні процеси у пострадянських країнах: 30 років поступу до демократії», яку поділено на три розділи: перший розповідає про політико-культурні аспекти посткомуністичних трансформацій, другий – про політичні інститути України в умовах демократичної трансформації, а третій – про суспільний контекст україно-російського протистояння. Спершу кандидат історичних наук, старший викладач, заступниця завідувача кафедри з міжнародної та профорієнтаційної діяльності Леся Коцур презентувала розвідку свого наукового та подружнього тандему з доктором історичних наук, кандидатом політичних наук, професором (за сумісництвом) Віталієм Коцуром на тему «Практики очищення публічного простору від символів радянського тоталітаризму в країнах колишнього СРСР».
Починаючи промову Леся Михайлівна підкреслила, що «після Революції Гідності 2013‒2014 років в Україні розпочався черговий етап декомунізаційних процесів, які неоднозначно були сприйняті українським суспільством. Поряд з тезами прихильників декомунізації можна було почути ряд альтернативних думок: від повного заперечення цієї ідеї до навішування ярликів на прихильників декомунізації, які буцімто діють методами тих самих комуністів, знищують пам’ять цілого покоління. Ця риторика спонукає нас детальніше ознайомитись із зазначеною проблемою, проаналізувавши декомунізаційний досвід інших пострадянських країн, зокрема з’ясувати, які думки, погляди і ситуації формують поняття «декомунізація» в різних країнах пострадянського простору; проаналізувати практики очищення публічного простору від символів радянського тоталітаризму в країнах колишнього СРСР та запропонувати найбільш оптимальні шляхи й підходи для подальшої реалізації цієї політики в Україні».
Цікаво, що у процесі збору аналітичного матеріалу авторами було помічено, що однією з причин радикального ставлення у країнах пострадянського простору до радянських пам’яток є те, що вони стають об’єктами створення культів минулого та місцем зібрань проросійських активістів, метою яких є не вшанування цих подій чи пам’яток, а організація антивладних акцій, проросійських маршів та сепаратистських рухів, керованих Росією.
Наукову розвідку щодо особливостей та проявів популізму у країнах пострадянського простору презентували кандидат політичних наук, доцент, заступниця завідувача кафедри з навчально-методичної роботи Віра Дем’яненко та кандидат політичних наук, викладач, заступниця завідувача кафедри з наукової роботи Тетяна Прядко (яка мала безпосередню промову за темою – прим.авт.).
«Становлення незалежних держав відбувається за різних умов і різних обставин. Зазвичай, процес народження нової держави відбувається в умовах політизації суспільства й дуже часто на хвилі крайнього популізму. Розпад СРСР і утворення нових національних суверенних держав також не стали виключенням. Політична й економічна міфотворчість, часто радикальний націоналізм і патологічний оптимізм були тими чинниками, які поряд із об’єктивними умовами і процесами, визначали характер процесів розпаду союзної держави і виникнення нових незалежних держав. Те, що нині відбувається на пострадянському просторі, є складним, часом болісним процесом становлення суверенних держав. На жаль, у цьому процесі іноді проявляється безвідповідальність національних еліт, які в своїх політичних інтересах розколюють суспільство за регіональними, національними, мовними тощо ознаками, що нерідко призводить до проявів сепаратизму й навіть кривавих зіткнень. Це аж ніяк не сприяє становленню демократії, однією з ознак якої є консолідоване суспільство. Тридцятилітній досвід розвитку незалежних держав на пострадянському просторі (різних за своїми історичними і політичними традиціями, етнічним складом, цивілізаційним вибором і т. п.) дозволяє констатувати, що зміцненню цивілізованих відносин, мирному характеру процесу становлення нових незалежних держав сприяли і сприяють швидкі процеси демократичних перетворень, формування нової патріотичної, національної політичної й економічної еліти, здатної приймати раціональні рішення» – переконані авторки, та, підсумовуючи результати своєї праці, говорять про те, що Україна протягом трьох десятиліть здійснила значний поступ у чинне законодавство, зокрема до тесту своєї Конституції. Ці зміни були викликані як рядом внутрішніх чинників, так і зовнішніх.
«Трансформація конституційної моделі України у транзитний період: проблеми та виклики» – саме така тема вже давно хвилює ще одного співавтора монографії, кандидат політичних наук, доцент Юрій Войтенко. «Кожна країна, враховуючи особливості її історії, менталітету її народу, політико-географічного положення, зрілості політичної еліти та громадянського суспільства тощо в умовах демотичного ладу формує власну модель державного управління наділяючи тими чи іншими повноваженнями представницькі органи влади. При цьому, у молодих демократичних та правових державах робиться поправка на світовий досвід побудови органів державної влади на розподілі їхніх функцій з метою уникнення узурпації та перекосів повноважень на користь однієї з владних гілок. Здебільшого, напрацювання повноважень кожної з гілок влади і втілення їх у життя є своєрідним компромісом між главою держави (якщо є чітко визначений політичний лідер) і більшістю у парламенті, у яких кожен намагається отримати якомога більше повноважень на свою користь. У кращому разі, якщо є компромісне рішення між головними політичними учасниками, то воно може бути розглянуте і затверджене народом на всенародному референдумі з метою надати легітимності такому рішенню з боку народу – носія суверенітету і джерела влади. Як правило, це легітимізується на всенародному референдумі та остаточно закріплюється у Конституції» – слушно аргументує Юрій Миколайович передумови свого дослідження та доходить висновку, що Україна протягом трьох десятиліть здійснила значний поступ у чинне законодавство, зокрема до тесту своєї Конституції. Ці зміни були викликані як рядом внутрішніх чинників, так і зовнішніх.
«Генезис інституту президентства в сучасній Україні: від очікувань суспільства системних президентів до реалій президентів «системи»» – таку тему пропонують майбутнім читачам монографії доктор політичних наук, професор Борис Дем’яненко та кандидат політичних наук, доцент, заступниця завідувача кафедри з навчально-методичної роботи Віра Дем’яненко.
«Понад сім десятиліть одноосібної, монопольної влади ВКП(б)- КПРС, брак тривалого докомуністичного досвіду демократичної інституалізації спричинили до негативних наслідків формуванні культури політичної участі, розвитку громадянського суспільства й інших аспектів суверенного державотворення, становлення й розбудови демократичного режиму. Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 р., започатковано дуже складний і суперечливий процес творення інститутів національної державності. Серед владних інститутів одним із перших у 1991 р. постав інститут президентства. Від того часу статус, правове поле функціонування, повноваження, функції та інші аспекти діяльності Президента України перманентно привертають пильну, неослабну увагу науковців-суспільствознавців. Конституційне становлення, еволюція й розвиток упродовж майже трьох десятиліть інституту президентства в Україні за головними рисами цілком поміщається в рамки загальної тенденції потужного посилення ролі виконавчої влади за рахунок ослаблення законодавчої, яка дуже швидко сформувалася й зміцніла в більшості республік пострадянського простору на початку 1990-х рр» – переконаний науковий тандем.
Своєю розвідкою щодо феномену добровольчого і волонтерського руху в Україні з учасниками презентації ділилися кандидат історичних наук Валерій Новородовський та аспірантка, лаборант кафедри Наталія Новородовська.
«Ключовою ознакою громадянського суспільства є усвідомлення власної належності, вміння нести суспільну відповідальність за політичні й державні процеси, а також швидке реагування внутрішні й зовнішні загрози та виклики. Трансформація українського суспільства від пострадянського (посткомуністичного) передбачає зміну світоглядних уявлень стосовно власного значення у процесі державотворення. Революція Гідності, початок російсько-української війни сформували підґрунтя для суспільного піднесення населення України, яке усвідомлювало не лише власну національну і громадянську належність, але й розуміння ймовірних наслідків російської агресії. Однією з ознак цих процесів стала поява і діяльність волонтерських і добровольчих рухів» – переконані автори.
«Феномен волонтерського і добровольчого руху в Україні в умовах російської агресії став чинником розбудови громадянського суспільства й усвідомлення своєї відповідальності перед країною. Самоорганізація окремих груп населення з метою захисту територіальної цілісності країни, захисту власної ідентичності та національних цінностей створила ресурс, який здатен частково виконувати функції держави у критичні моменти. Це дозволило у 2014 р. зупинити поширення сепаратизму і російської агресії. В умовах російсько-української війни волонтери та добровольці відіграли ключову роль у збереженні територіальної цілісності, придушенню сепаратизму і зброєю проти інформаційної кампанії Кремля, руйнуючи міфи та стереотипи російської пропаганди. Їхнє формування мало певне раціональне й емоційне підґрунтя, що створило умови для розвитку громадського суспільства, відповідального перед власним вибором чи діями. У 2014-2021 рр. волонтери, добровольці, військові, нацгвардійці користувалися не лише значною суспільною повагою, але й мали високий рівень довіри, про що свідчать соціологічні дослідження» – таких висновків доходять Валерій та Наталія.
Наостанок блоків виступів авторів доктор філософії у галузі історії, викладач, заступниця завідувача кафедри з виробничих питань Руслана Потапенко презентувала свій науковий доробок за темою
«Реалізація «м’якої сили» на пострадянському просторі у контексті українсько-російських стосунків: теоретичний аспект». «Сьогодні Україна перебуває у складному міжнародному становищі, адже не має союзників на довгострокові стратегії щодо національної безпеки. Але варто пам’ятати, що покращення іміджу України на міжнародній арені залежить не лише від держави, а й від пересічного громадянина. Якщо ми цього не зрозуміємо – державність України опиниться під дуже великою загрозою» – слушно підсумовує свій виступ та наукову розвідку Руслана Михайлівна.
Слід зазначити, що хоч монографія поки що має й доволі невеликий друкований тираж навіть ті хто знаходиться за сотні і тисячі кілометрів від Переяслава може ознайомитися з результатами наукових пошуків сковородинівських вчених політологів, позаяк монографію можна знайти у вільному доступі, переглянути та завантажити за цим покликанням. Погодьтесь, це гарна можливість та чудове рішення авторів зважаючи на карантинні реалії нашого сьогодення.
Звісно ж, майже двогодинна презентація наповнена вагомих та слушних україновимірних наукових сенсів не могла не зрезонувати присутнім у залі – наостанок зустрічі присутні та запрошені гості щедро обмінювалися думками, рефлексували над почутим, пропонували свої ідеї щодо продовження роботи у подібному форматі та подальшому розширенні авторського складу та тематичного ряду. Станом на нині говорити справді було про що, а коли про цю чудову працю дізнається широке коло читачів буде й поготів.
Не можна не погодитися з авторами у тому, що процес демократичної трансформації в країнах пострадянського простору відбувається в складних геополітичних умовах, що лише загострює внутрішні політичні, економічні, соціальні проблеми. Систематичне й системне дослідження різних аспектів суверенного державотворення, становлення громадянського суспільства в пострадянських країнах дозволяє виявляти, позитивні та негативні тенденції, коригувати поступ до демократії, враховуючи досвід розвинутих держав, власні традиції й можливості, створює теоретичне підґрунтя для суспільно-політичного реформування, системної модернізації країни задля нарощування її інноваційного розвитку, успішнішого та динамічнішого демократичному поступу.
Залишається подякувати авторському колективу на чолі з доктором політичних наук, професором Борисом Дем’яненком та підкреслити, що активний інтерес дослідників до аналізу процесів демократизації на сучасному етапі збагачує теорію транзиту, теорію демократії новим дискурсом, поглиблює й розширює теоретичні висновки щодо перехідних суспільств.
Максим Левченко