12 листопада 2025 року у конференц-залі імені Василя Сухомлинського Університету Григорія Сковороди в Переяславі вже вдруге розгорнулася робота Міжнародної наукової конференції «Війна росії проти України: від гібридних форм до геноцидних практик». Її учасниками стали близько 200 науковців, аспірантів, студентів старших курсів. Розповідаємо, які теми піднімали учасники зібрання.
Захід пройшов у змішаному форматі за співорганізації Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України та Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка».
Захід розпочався виконанням Державного Гімну України та хвилиною мовчання на честь полеглих у російсько-українській війні. Зібрання відкрив доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, який щиро привітав учасників та зазначив, що цього разу до участі знову запросили тих, хто щоденно протистоїть гібридній агресії: фахівців з інформаційної війни, фахівців з безпеки, представників установ, які працюють на передовій протидії гібридним загрозам. Зважаючи на досвід, організатори дещо видозмінили формат проведення.
«Ми чітко розуміємо: гібридна війна сьогодні – це не лише танки й ракети. Це інформаційні кампанії, які ворог розгортає проти нас і які ми зобов’язані розгортати проти нього. Це формування історичних наративів, це маніпуляція свідомістю, це тисячі невидимих фронтів, на яких вирішується доля держави. Саме про це ми сьогодні й говоритимемо. І є дуже добра новина: ми вже маємо конкретний результат. Сьогодні офіційно виходить у світ спільна монографія, над якою ми разом із провідними українськими та міжнародними установами працювали останні роки. Незабаром ви всі зможете з нею ознайомитися – і, сподіваюся, вона стане вагомим внеском у нашу спільну справу. Щиро дякую нашим міжнародним партнерам, які, попри всі складнощі, знову з нами. Бажаю всім нам плідної роботи, гострої і відвертої дискусії, а головне – вироблення тих спільних позицій і рекомендацій, які потім зможуть допомогти нашій державі ефективніше протистояти гібридним загрозам.», – сказав Віталій Вікторович.
Мали що сказати й Микола Пантюк – проректор з наукової роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доктор педагогічних наук, професор й Сергій Науменко – заступник міністра внутрішніх справ України, полковник поліції. У вітальних словах вони щиро подякували організаторам і учасникам та підкреслили виняткову актуальність конференції, адже російська агресія поєднує гібридні форми з геноцидними практиками й становить виклик усій цивілізації, наголосили на повній єдності силових структур МВС і наукової та освітянської спільноти у протидії ворогу, відзначили конкретні здобутки: вихід спільної монографії, стрімкий розвиток спеціальних підрозділів, авіаційної, безпілотної та кіберскладової МВС, відкриття нових факультетів, закликали до ще тіснішої співпраці, аби наукові розробки якомога швидше втілювалися в практичні рішення на фронті й у тилу, наголосили на необхідності документувати злочини, досліджувати механізми знищення української ідентичності та перетворювати знання на зброю утвердження історичної правди й зміцнення державності, та побажали всім плідної роботи, натхнення й непохитної віри в силу українського слова, науки й духу.
Серед основних напрямів роботи конференції були: форми та методи підривної діяльності РФ на теренах України: 1991-2025 рр.; інформаційно-психологічні спецоперації РФ проти України: сучасний стан та наслідки; проблема ухилення від мобілізації та шляхи її вирішення; причини СЗЧ та успішні практики повернення військовослужбовців до лав ЗСУ; церковно-релігійний вимір гібридної війни РФ проти України; зовнішньополітичні практики гібридної війни РФ проти України; російський кінематограф та музика, як інструмент гібридної війни, а також геноцидні практики російсько-української війни. Повний перелік тем і спікерів можна знайти у програмі зібрання.
У ході панельних дискусій місію модерації мав провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін.
Слушним був виступ доктора історичних наук, професора, членк-кореспондента НАН і НАПН України, завідувача відділу української історіографії Інституту історії України НАН України Олександр Удод, який наголошував на тому, що війна змушує нас радикально переосмислити український історичний наратив: перейти від «історії території» до суб’єкт-центричної «історії народу», остаточно демонтувати російські імперські міфи (як дорадянські, так і радянські), включити дані археології й генетики про безперервність українського етнокультурного простору від пізнього палеоліту до сьогодення, поставити мілітарну традицію в центр національної пам’яті та відмовитися від удаваної «об’єктивності», яка на практиці працює на агресора. Присутні зійшлися на тому, що нині історик не може бути нейтральним: переписування наративу – це частина бойових дій на когнітивному фронті. Або ми самі напишемо історію українців як тисячолітнього суб’єкта європейської цивілізації, або ворог завершить її за нас — і ця війна стане останнім розділом. Вибір за нами.
У контексті виступу завідувача відділу політичної культури та ідеології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, доктора історичних наук, професора Юрія Ніколайця було розкритиковано ідею залучення до 300 тис. трудових мігрантів переважно з Середньої Азії як способу подолання демографічної кризи під час війни. Головні аргументи проти: українські воїни воюють за свою країну та своїх громадян, а не за іноземців із привілеями; суспільство не готове до компактних анклавів із чужою культурою та релігією; досвід окупованих територій показує, що такі мігранти масово відмовляються повертатися й здатні силою захищати свої інтереси; тема активно використовується російськими ІПСО та може слугувати олігархам для зниження зарплат.
Альтернативою назвали вихідців із християнських країн Латинської Америки (особливо Колумбії), які вже воюють за Україну, швидко інтегруються й готові працювати за мінімальну плату. Однак робоча група схиляється до індійського чи середньоазійського варіанту, а суспільна реакція залишається переважно негативною.
Також варто відзначити виступи у цій панелі таких науковців: Андрій Загорулько – доктор філософії у галузі публічного управління, Департамент комунікації Міністерства внутрішніх справ України; Лариса Компанцева – докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри стратегічних комунікацій та прикладної лінгвістики Центру стратегічних комунікацій Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій Національної академії Служби безпеки України; Кароль Лучка – керівник адвокаційної роботи Міжнародного інституту преси (IPI) у Східній Європі та інших.
Важливою віхою проведення зібрання стала презентація монографії «Війна росії проти України: від гібридних форм до геноцидних практик». У ній розглянуто комплекс питань, пов’язаних з гібридними та геноцидними проявами російсько-української війни. Показано, що війна Росії проти України має давнє і глибоке коріння, проте у ХХІ ст. вона набула загрозливих масштабів в контексті усього європейського континенту. Насамперед насторожують технологічні можливості ведення геноцидної війни у ХХІ столітті та неспроможність гарантів міжнародної безпеки запобігти цим проявам та умиротворити агресора. Автори розділів монографії пропонують широкій читацькій аудиторії вкотре комплексно поглянути на причини, передумови на перебіг російсько-української війни на сучасному етапі її розвитку та зробити належні висновки щодо можливих катастрофічних наслідків цієї агресії. Цільовою аудиторією монографії є науковці, викладачі закладів вищої освіти, історики, політологи, студенти, широкий читацький загал.
Серед причин того, чим «завдячує» появі на світ ця монографія, є думки про те, що війна Росії проти України має глибоке історичне коріння ще з козацьких часів і спрямована не лише на знищення української держави, а насамперед на викорінення самої української національної самосвідомості. Розпад СРСР, який Путін назвав «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», росіяни досі приписують саме українцям. З 1991 року Москва почала системне втручання у внутрішні справи України: спочатку через СНД і «активні заходи», потім, після провалу Революції Гідності 2014 року, через приховану збройну агресію, а з 24 лютого 2022 року – через відкрите широкомасштабне вторгнення.
Сучасна фаза війни набула відверто геноцидного характеру: руйнування міст, терор цивільного населення, катівні, тортури, страти, мордування голодом, лінгвоцид і примусова депортація – це свідома політика «зачистки» території від українців і потенційного опору, тобто спроба «остаточного вирішення українського питання» у ХХІ столітті.
«Зважаючи на це, автори запропонованої монографії визначили своїм завданням схарактеризувати визначальні виміри гібридної війни РФ проти України від початку 1990-х рр. й до сьогодення; поглянути на еволюцію цього конфлікту в контексті геноцидних практик та їх відображення у національній політиці пам’яті України; розглянути проблему під кутом зору етнополітичних, конфесійних та культурних чинників в контексті російсько-української війни.
Переконані, що авторське бачення сутності та еволюції російсько-української війни ґрунтовно збагатить вітчизняну гуманітарну науку», – пише у передмові завідувач кафедри політології та журналістики Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доцент Леся Коцур. З монографією можна ознайомитись тут: https://drive.google.com/file/d/1UkIRdi31rhO0G5Sq8F-L7TVYqxhNM51x/view
У другій панельній сесії емоційним та полум’яним був виступ Сергія Червінського, штаб-хорунжого, історика, провідного фахівця з ВПВ і НПП (Центурія), який понад два з половиною роки формував ідеологічну й вишкільну програму рекрут-центру 3-ї окремої штурмової бригади та співпрацював із ССО, ГУР і МОУ, наголосив, що головною зброєю у цій війні є мілітарно-національна ідентичність українців, яку Росія намагається знищити з першого дня агресії. Він різко розкритикував повільне «дорослішання» українського суспільства, зацикленість на радянських міфах і «кордонах 1991 року» замість амбітної супервізії України як великої історичної нації, чиї витоки сягають не Київської Русі, а античних часів, скіфів, автохтонних культур бронзової доби та індоєвропейських бойових традицій. Саме коректно висвітлена мілітарна історія, на його переконання, має стати основою потужних мотиваційних матриць для бійців, які сьогодні тримають фронт, а історичні місця (зокрема кургани на Переяславщині) – простором формування метафізичного зв’язку поколінь. Доповідач навів приклад власної медійної провокації 2022 року про «скіфську війну» проти персів, на яку російська сторона миттєво відреагувала спробою привласнити скіфську спадщину, і закликав науковців, освітян і військових спільно будувати горду, безкомпромісну ідентичність, завдяки якій Україна перестане бути «околицею» чи «мультифронтиром», а стане центром нової світової архітектури. На підтвердження ефективності такого підходу він навів цифри: з його організації «Центурія» близько 500 воїнів нині воюють у лавах ЗСУ, СБУ та ГУР, 63 загинули, близько 300 нагороджені, а наймолодші Герої України мають лише 19-20 років. Завершив виступ гаслом «Слава нації!».
Натомість кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Єгор Брайлян насамперед подякував організаторам за потужний склад учасників і надзвичайну актуальність теми російсько-української гібридної війни. Він коротко відреагував на попередню дискусію про «правильний старт» української історії, заявивши, що, хоча перші люди з’явилися на території сучасної України мільйон років тому (с. Королеве), історія України як історія саме українців не потребує штучного «удревнення» й має уникати крайнощів, залишаючись насамперед інтерпретацією минулого в усіх його вимірах, включно з новітніми трендами (історія тварин, екологічна історія тощо). Основну ж увагу доповідач приділив темі свого розділу в колективній монографії: системному використанню Росією агентів впливу в Україні. Він наголосив, що одразу після 1991 року російські спецслужби й вихідці з КДБ (зокрема петербурзьке оточення Путіна, яке зрослося з кримінальними структурами) цілеспрямовано просували до української влади лояльних діячів, серед яких ключову координуючу роль довгі роки відігравав Віктор Медведчук. Богуслаєв, Деркач, Сівкович та десятки інших системно працювали на послаблення України протягом трьох десятиліть, при цьому українські спецслужби або знали про їхню діяльність і не реагували, або починали реагувати надто пізно, коли більшість цих осіб нині перебувають у Росії. Доповідач підкреслив, що ця тема залишається надактуальною, адже дає історикам уже сьогодні велику джерельну базу для аналізу механізмів російської гібридної агресії та робить очевидною необхідність жорсткішого й своєчаснішого очищення українського політикуму й державного апарату від агентів впливу.
Також промови мали Руслан Левінець – кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Олексій Ляшенко – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України; Тетяна Черненко – кандидатка філософських наук, доцентка кафедри стратегічних комунікацій та прикладної лінгвістики Центру стратегічних комунікацій Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій Національної академії Служби безпеки України та багато інших науковців. Виокремимо деякі виступи.
Також незабаром світ побачать матеріали конференції, де можна буде почерпнути матеріали плідної дискусії – знайдете їх за посиланням.
Принагідно і незмінно вдячні за безпосередню участь у конференції науковцям з Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Національного університету оборони України, Центрального науково-дослідного інституту ЗСУ, Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», Національного інституту стратегічних досліджень України, а також військовослужбовцям 3-ОШБр та Сил спеціальних операцій ЗСУ, які знайшли час та можливості для обміну ідеями та досвідом.
Пресцентр кафедри політології та журналістики
