На кафедрі соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі діє освітня програма «Журналістика та медіакомунікації» першого (бакалаврського) рівня за спеціальністю 061 Журналістика. Здобувачі мають можливість застосовувати на практиці свої теоретичні знання. Приміром, з освітнього компонента «Вступ до фаху: журналістика» вони отримують завдання написати статтю та опублікувати її у певному онлайновому чи друкованому виданні.
Нещодавно інтернет-видання «Переяслав.City» оприлюднило публікацію авторства студентки спеціальності 061 Журналістика УГСП Дарії Сухотенко про студента спеціальності 015 Професійна освіта (Цифрові технології) УГСП Михайла Голубенка, який є військовим Збройних Сил України. Пропонуємо Вашій увазі передрук цієї публікації про нашого студента-захисника.
Студент-строковик Михайло Голубенко:
«Бути військовиком – справа не для всіх, не кожен це зможе витримати».
На долю української молоді випали найжахливіші роки війни. І наміри зовсім юних, які планували своє життя, рвалися щось творити, розвиватися, тепер розбиває вщент країна-агресор рф своїми ракетами. Молоді стоять перед важким вибором, яку дорогу обрати, бо це так чи інакше – дорога війни, де кожен крок може бути останнім.
Переяславцю Михайлу Голубенку 20 років, він студент 1 курсу за спеціальністю «Цифрові технології» Університету Григорія Сковороди в Переяславі. До війни закінчив навчання в місцевому Центрі професійно-технічної освіти і здобув фах електрика-монтера. Ще до початку великої війни хлопець для себе вирішив і твердо заявив батькам: “Я хочу пройти «курс справжнього чоловіка». Я іду в армію».
Батькам тяжко було прийняти таке рішення сина, але 18-річний Михайло наполіг на своєму і вирушив до військкомату на осінній призив 2021 року. Був переконаний, що відслужити в армії – його чоловічий обов’язок. Вже через 2,5 місяці підготовки хлопець ніс службу у прикордонних військах. За місяць до повномасштабного вторгнення росії його місцем військового призначення став кордон України з Білорусією.
Уночі 24 лютого 2022 року Михайло був у наряді, коли раптово почулися численні вибухи, у небі – гуркіт ворожих гвинтокрилів.
Про початок війни Михайлові батьки дізналися з дзвінка сусідки о 4 ранку, а що з їхнім сином, що він живий, почули пізніше. Він з іншими солдатами строкової служби якийсь час перебував на тому ж кордоні, від обстрілів ховалися у холодних підвалах з постійними перебоями зв’язку. Лише через 32 дні з’явилась можливість передислокації, Михайла перевели продовжувати службу на кордоні з Румунією.
– Понад 9 місяців ми не бачили свого сина, – зі смутком згадує батько Михайла. – Не зважаючи на відносну безпеку, він був у постійних нарядах, не мав жодного вихідного, а тим паче відпусток. Михайло вирішив подати рапорт про переведення на інше місце, і згодом повернувся на той же кордон з Білорусією, де починав службу. Наразі живе в бліндажі, в окопному режимі, адже ніхто не знає, що може статися в будь-який момент.
Ось так Михайло, який хотів пройти «курс справжнього чоловіка», став військовим ЗСУ під час війни. Між тим хлопець продовжує і своє студентське навчання у виші, підтримує зв’язок. Університет, в свою чергу лояльно відноситься до студентів-військовослужбовців та часто проводить на їхню підтримку благодійні заходи, збори та акції.
Наприкінці грудня з ініціативи факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій в університеті провели акцію «Миколайчик для сковородинівця-захисника». Того ж місяця Михайлу дали відпустку на декілька днів, тому він мав нагоду відвідати рідне місто та виш, отримати гостинець: бокс, наповнений смаколиками, засобами гігієни та ліками.
За роки служби хлопець зізнається, що повністю все переосмислив, свої погляди й життєві пріоритети. Наразі вважає, що спершу потрібно здобути цивільну освіту, отримати спеціальність, а вже після того, маючи якісь знання та навички, зрештою, життєвий досвід, проходити військову підготовку, яку попри все вважає вкрай необхідною.
«Молоде покоління має усвідомлювати, що бути військовиком – це справа не для всіх, не кожен це зможе витримати. Тут немає навіть часу на особисте життя, бо все воно – на службі».
Дарія Сухотенко,
студентка спеціальності 061 Журналістика
факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій
