Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій > Гордість кафедри політології > «Від Азову до 3-ї ОШБ»: історія Дениса «Шапи» Шаповала в рубриці «Гордість кафедри політології»

Уже неодноразово, у рубриці «Гордість кафедри політології», ми розповідали вам неймовірні історії про наших студентів, які боронять Україну. Нині хочемо поділитися історією про одного з наших здобувачів- бійців – начальника штабу 1-го Механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Дениса Шаповала (позивний «Шапа»).

Денис народився 19 грудня 1992 року у м. Києві, де навчався і проживав. З 1 грудня 2013 року був активним учасником Революції гідності, а з березня 2015 року став на захист України в лавах полку «Азов». Пройшовши складний шлях підготовки, включно з травмою ребер вже на початку листопада 2015-го прибув на базу в Урзуф, що знаходилась неподалік Бердянська.  «Шапа» згадує, що саме там «почалось те заради чого я хотів потрапити в цей підрозділ: постійні тренування, стрільби, підготовка до завдань ну і звісно самі завдання. Оскільки Азов – це підрозділ спеціального призначення, тому й працювали ми дуже наполегливо прагнучи стати дійсно найкращими».

Шаповал згадує, що на своє перше бойове завдання потрапив наприкінці зими 2016 року у село Чермалик, що біля Маріуполя. Там він потрапив під перший артобстріл і перший стрілецький бій, щоправда, на дистанції понад 300 метрів. Також їхній підрозділ виконував багато завдань з охорони міста та виявлення ворожих сил.  У 2017 році Денис брав участь в обороні м. Марʼїнки та Красногорівки. Потім упродовж тривалого часу разом з побратимами виконували завдання з протидесантної оборони. Робили чимало коротких виїздів в оперативній смузі Широкине-Гранітне, а вже у 2019 році (з січня по вересень) усім полком виїхали на Світлодарську дугу, де разом з побратимами обороняли с. Новолуганське.

«Це було, мабуть, найкраще літо у моєму житті, хоча на початку літа я втратив двох друзів, але до самого виходу зі смуги оборони ми мстилися за них і досить успішно», – згадує Денис.

За ці 4 роки Денис здобув досить багато навичок і досвіду, а головне – вірних друзів і нових братів. Далі було 2 роки цивільного життя, одруження, дитина (сину майже 3 роки), робота, бізнес, вступ до Університету Григорія сковороди в Переяславі у 2020 році на спеціальність 052 Політологія.

За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення Денис Шаповал з побратимами зрозуміли, що загострення на фронті не уникнути, тому прийняли рішення їхати у Маріуполь (оскільки були впевнені що все буде відбуватися саме там і далеко не так масштабно – прим.спврзм.). Каже, взяли собі запасів на 2 доби й на «гражданці» вже 24 лютого зранку мали їхати у «Марік»:

«Я ще тоді до 3-ї години ночі виїжджав із квартири, яку ми з дружиною винаймали увесь час нашого спільного життя і ночувати ми залишились у моїх батьків. А вже о 5:30 ранку мене набрав Фока (теж вчиться в УГСП – прим.авт.) і сказав «Ти що, спиш? Війна почалась!». Я скочив з ліжка, мої вже всі теж прокинулись і почався якийсь «вічний день». Усім родичам сказав збирати все найнеобхідніше і пішов до Фоки – треба ж було з’ясувати, що конкретно відбувається, а на вулиці вже було чути вибухи і роботу ППО, за вікном вже йшли військові колони в сторону Вишгорода. Ми зустрілись з Фокою і Гуді (Денис Манчук, загинув під Бахмутом на початку 2023 року, теж був студентом УГСП – прим.авт.) і ще кількома нашими друзями, зокрема зі спілки ветеранів АТО Подільського району столиці, проговорили порядок дій та й поїхали в Спілку організовувати учасників. Після цього направились і районний військкомат, нас було близько 10 людей. Там ми згаяли час, бо військкомат не був готовий приймати таку кількість людей, яка там зібралася…».

Зрозумівши, що біля військкомату їм робити нічого, хлопці поїхали вже на знайому їм базу. Оскільки 4 з 10 побратимів вже служили в полку «Азов», там вони отримали зброю і потрапили в 3 роту ТРО Азов (Київ), яка у той час тільки формувалось. Там вони почали переслідування російських окупантів аж до Півдня.

«Противник дійсно відступав, а Збройні Сили України намагались його наздогнати, мінування було дуже багато, суміжні підрозділи несли втрати через це, а також через обстріли РСЗВ і БПЛА-камікадзе. Результат всім давно відомий – звільнення Херсону», – згадує Денис.

Через кілька діб після цього маршу їхній БТГр отримав наказ змінити місце дислокації в Донецьку область. Денис Шаповал розповідає:

«І ось ми вже в Бахмуті, це середина листопада 2022 року – місто ще на 99% наше. Знову у нас наказ на штурмові дії, але задум, який нам довели, аж надто оптимістичний, і нам все ж вдалося його трохи змінити…

Отже, зранку ми почали штурмові дії, а вночі противник витиснув СОУ з нашого рубежу переходу в атаку, а ми про це дізналися вже за фактом. Тоді підрозділи вступили в бій ще не розгорнувшись в бойові порядки, внаслідок чого отримали багато «300-х» і «200-х», але все ж змогли виконати частину завдання. Друг «Фока», на той час, вже командував ротою, в якій ми з ним разом служили і його ділянка була під контролем, хоч противник і не дав змоги перейти до штурмових дій. А на лівому фланзі справи були дещо гірші – необхідно було стабілізувати ситуацію і замінити піхоту яка вже 3 доби вела безперервні бої. Тоді «Ролло» прийняв рішення направити заступника командира батальйону друга «Бота» до «Фоки» для контролю ситуації і допомоги в управлінні, а зі штабу відібрав приблизно половину людей і на чолі з ним ми поїхали на лівий фланг до наших підрозділів. Прибувши на місце, ми оцінили обстановку, перейняли управління та відправили більшу частину о/с відпочивати. Згодом, «Ролло» поїхав на пункт управління, а ми з хлопцями продовжили вести оборонний бій. Тоді саме була активна фаза наступу «вагнерів» на Соледар і Бахмут – вони створювали нові плацдарми і розвивали наступальні дії, і все це за рахунок зеків, яких просто пачками кидали у наступ. Тоді за 3 доби лише на лівому фланзі ми нарахували близько 70 трупів ворога, а на правому фланзі у «Бота» і «Фоки» справи йшли не набагато краще, вони також перебували під постійним штурмом, тільки ще й танк у фланг працював. Через 3 доби поступово повернулась після певного, такого собі, перепочинку, піхота і я поїхав назад на пункт управління.

У цей же вечір ми отримали наказ передати позиції та готуватись до наступної задачі, якою стала Курдюмівка, щойно зайнята «вагнерами». Близько 3-х діб пройшло, як вони зайшли у Курдюмівку. Глибока ніч і ми однією колоною їдемо на штурм. На світанку, після роботи арти, ми з північного боку села розгортаємось у бойові порядки і влітаємо у населений пункт. Ми з «Ролло» і «Щукою» (аналітик розвідки штабу) їдемо в КШМ, але це не завадило нам спішитись разом з пацанами штурмовиками та почати зачистку села. Приблизно за годину ми дійшли до середини, але в нас на флангах були суміжні підрозділи, яким не вдалось так швидко розвинути успіх і ми зупинились, щоб дати їм можливість підтягнутися. На жаль, противник побачив, що фланги відстають і прийняв рішення нанести удар саме туди, у наш лівий фланг, що йому вдалось досить успішно. А в нас, на жаль, не було сил, щоб забезпечити собі фланги самостійно. У результаті, коли ми зрозуміли, що ризикуємо потрапити в оточення друг Ролло дав команду покинути населений пункт і вийти для перегрупування. На той час одна з штурмових груп, яка вирвалась уперед, вже була відрізана вогнем противника, перед виходом з села ми зробили 2 спроби їх евакуації, але з певних причин вони обидві виявились невдалі. Тому, було прийнято рішення залишити на відтяжці групу екстракції, яка мала при першій нагоді витягти штурмову групу з оточення і в цей же час на командному пункту начальником штабу та начальником артилерії було заплановано вогневий коридор для виходу групи. І цей план досить непогано спрацював, але, на жаль, не вся група змогла вийти – 2 бійців ми не змогли дістати. Зі слів тих, хто вийшов друг «Флеш» загинув при спробі прорватися з оточення, а друг «Сурікат» був важко поранений і, ймовірно потрапив у полон, решта хлопців була евакуйована…».

Після цієї задачі БТГр Дениса повернувся на полігон, де закінчувала формування бригада. Нині, Денис та його побратими й надалі боронять нашу Україну на передових лініях фронту. Такі люди, як Денис і його побратими є взірцем сучасного Українського війська. Ними пишається вся Батьківщина, уся родина сковородинівського університету. Ми вдячні їм за непосильну роботу, яку вони з гідністю виконують на фронті, на передовій!

Тільки єдність тилу з фронтом приведе нас до перемоги! Вічна пам’ять полеглим воїнам, які полягли за Україну, які «на щиті» – вони вічні, вони живі! Бо ми пам’ятаємо! Слава героям України!

Не забувайте задонатити на потреби хлопців: https://send.monobank.ua/jar/6ZMmj2kbt3

Посилання на канали 3-ї окремої штурмової бригади:

Telegram: t.me/ab3army

Facebook: facebook.com/ab3.army

Instagram: instagram.com/ab3.army

Twitter: twitter.com/ab3army

YouTube: https://www.youtube.com/@ab3army

Пресцентр кафедри політології

Недавні записи

Категорії