9 червня 2022 року, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Перехідне суспільство пострадянського типу: проблеми пошуку парадигми розвитку», у якій взяли участь представники з України, Польщі, Туреччини, Молдови та Китаю. Пропонуємо вашій увазі огляд зібрання.
Із вступним словом до присутніх звернулися ректор університету Віталій Коцур, який зосередив увагу на важливості цього заходу в умовах російсько-української війни; заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України Олександр Майборода; координатор міжнародних зв’язків Стамбульського фонду науки і культури Ільхам Мірадж; директор інституту китайсько-європейських досліджень «Один пояс – один шлях» Гуандунського університету нафтохімічних технологій Олег Базалук; проректор з міжнародних зв’язків та проектної діяльності УГСП Оксана Ковтун та декан факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій УГСП Вячеслав Редзюк.
Звісно, у нинішніх умовах увага більшості спікерів була прикута до повномасштабної російської агресії і пошуку можливих шляхів розв’язання цієї проблеми. А головне, науковці поставили питання про те, яким має бути повоєнний світ після перемоги України та усього демократичного світу.
Важливо зокрема було почути й думку з Китаю. Професор Олег Базалук запевнив, що більшість жителів країни підтримують Україну та з повагою ставляться до справи, яку нині роблять українці.
У першій частині брифінгу Юрій Ніколаєць з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України презентував свої погляди на проблему російсько-української війни крізь призму медіа воюючих сторін. Зокрема звернув увагу присутніх на ключові слова, якими іменується цей воєнний конфлікт у медіа: російсько-українська війна 2022 – україноцентричний вимір; спеціальна воєнна операція (або ж війна в Україні) – російськоцентричний вимір. Різні підходи й до висвітлення перебігу бойових дій: Україна – пошук героїв; рф – героїзація представників так званих лднр. Акценти кожної зі сторін на перемогах у ключових місцях. На думку Ю. Ніколайця, вислів, який часто присутній в медіа, що росіяни бомбардують Україну неправильний. Тому, що цей термін стосується більше авіабомб вільного падіння. У той час, як Україну обстрілюють переважно керованими ракетами. Також він торкнувся тих тем, які найчастіше висвітлюють медіа під різним кутом зору: перспективи початку Третьої світової; постачання Україні зброї; дискусії довкола питання кількості ракетної зброї, яких у росії ще близько 2,5 тис. одиниць, особливо Точки-У; перспективи закінчення війни від 1 року до 1,5. Центральна мета ЗМІ ворога – максимально посіяти паніку всередині українського суспільства.
У свою чергу, Сергій Шкабко, з Київського національного університету імені Тараса Шевченка представив доповідь на тему «Євроінтеграційні процеси в Україні в контексті політичних трансформацій періоду незалежності». Хронологічний принцип викладу доповіді свідчить про обережний підхід Л. Кравчука у напрямку євроінтеграції; багатовекторність у зовнішньополітичній діяльності Л. Кучми, та маятниковий підхід до інтеграції України в ЄС (1998 р. затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС, а вже у 2003 р. почалося згортання євроінтеграційних прагнень); відновлення євроінтеграційних прагнень після Помаранчевої революції 2004 р.; різке згортання євроінтеграційних процесів в кінці 2013 р.; значно послідовнішою стала євроінтеграційна політика після 2014 р. – запровадження безвізового режиму, Угода про асоційоване членство, хоча упродовж 2020-2021 рр. динаміка дещо стихла і набула нового змісту лише після 24 лютого 2022 – курс на кандидата у члени ЄС.
Надалі Олексій Ляшенко, з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України зосередив увагу на громадянській самоідентифікації населення східної України (1992–2021). Попри те, що в цілому по Україні переважає загальнонаціональна ідентичність, Ляшенко наголошує, що для багатьох регіонів притаманна регіональна, або ж локальна ідентичність. Не виключенням є і схід України. На зорі незалежності там домінувала локальна ідентичність, проте з 1992 по 2021 вона падала, і поступово вже кожен п’ятий громадянин вважав себе радянською людиною (старше населення) і зросла регіональна ідентичність (молодше покоління). Найповільніше відбувалося становлення загальнонаціональної ідентичності у цьому регіоні, що є вкрай важливим для утвердження ідеї про неподільність української держави. Серед чинників, які впливають на громадянську самоідентифікацію сходу України автор називає – промисловий характер регіону, велика частка етнічних росіян у його складі (42-52%), російська мова, яка є більше роз’єднуючим, аніж об’єднуючим фактором.
Заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України Олександр Майборода, рефлексуючи на тему «Причини і чинники постколоніальних стагнацій: українська ситуація у фокусі африканського досвіду» зауважує, що навіть в умовах сьогодення Україна продовжує нести на собі колоніальний тягар, адже довгий час вона була внутрішньою колонією. Спираючись на теорію С. Гантінгтона викладену у праці «Політичний порядок у мінливих суспільствах» (1968), О. Майборода говорить про причини занепаду постколоніальних суспільств, а саме – перетікання старих політичних еліт із консервативними традиціями у нову форму держави, що у подальшому породжує екстрактивні політичні інститути та інституції. Як приклад він наводить постколоніальні відлуння, які й нині притаманні країнам з колоніальним минулим – вождизм, патрон-клієнтські відносини тощо.
Потім Олексій Вербовий з Київського національного університету імені Тараса Шевченка зосередив свою увагу на ретроспективному аналізі формування політичної еліти незалежної України. Він наголосив, що у 1990-х рр. в Україні була можливість сформувати потенційно потужну національно орієнтовану політичну еліту, проте цього не сталося, оскільки на початку 2000-х рр. політичні вже орієнтувалися не на державницькі ідеали, а на лідерів. З початком 2014 р., на думку спікера, політична еліта України взагалі переживає серйозну кризу, яка триває й донині. З-поміж серйозних недоліків, які притаманні політичній еліті останні тридцять років – відсутність почуття відповідальності за свою діяльність.
А от Олег Калакура з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України представив доповідь на тему «Етнокультурний сегмент геноцидної війни росії за знищення України». Автор переконаний, що війна, яку розв’язала російська федерація проти України, – це геноцидна війна. Вона є продовженням експансійної війни, яку у свій час вели російська імперія та срср, і спрямована на фізичне винищення опонентів навіть шляхом застосування тактики «випаленої землі».
Політик, народний депутат I, II, III, IV, VI скликань, член партії Народний рух України Іван Заєць рефлексував на тему рашизму. Він вважає, що рашизм – особлива тоталітарна людиноненависницька ідеологія, яка притаманна виключно рф і її не потрібно маскувати під традиційний фашизм чи нацизм. На його думку, вона має бути добре вивчена не тільки шляхом опрацювання наукових й публіцистичних джерел, а й ретельним аналізом практики її застосування.
Доповненням до попередньої доповіді став розлогий виступ декана соціоісторичного факультету УГСП Бориса Дем’яненка на тему «Рашизм як квазіідеологія пострадянського імперського реваншу». Автор зазначив, що поняття рашизм з’явилося у вжитку з 2008 р. під час російсько-грузинської війни. Також він описав основні характеристики й параметри притаманні цьому явищу, наприклад такі як: російський імперіалізм; недовіра до класичних демократичних структур і створення власне «демократії по-російськи»; формалізація виборчого процесу; владна сподкоємність; пропаганда, тотальна цензура, орвелізм; фундаментальне православ’я, вищий духовний розвиток; історико-архаїчне підґрунтя; мілітаризація свідомості росіян; порушення норм міжнародного права; путінізм; ненависть до всього, що відрізняється від російського тощо.
Наступний промовець Ростислав Балабан з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України переконаний, що Україна – безпековий майдан Європи 2022. Він зазначає, що попри те, що війна росії проти України почалася 8 років тому, Європа тільки зараз почала серйозніше ставитися до цих подій та збільшувати свої оборонні бюджети й проводити оборонні аудити. Як приклад він назвав майже усі країни ЄС.
На завершення Юрій Войтенко, доцент кафедри політології УГСП презентував власну візію щодо протиставлення парадигми «український світ» ідеї «руского міра» в умовах російсько-української війни. Він вважає, що оскільки рф проштовхує такі наративи як відновлення СРСР, захист співвітчизників, російськість як духовно-цивілізаційний конструкт протиставлення Заходу, російську мову, церкву й культуру, то Україна своєю чергою не повинна стояти осторонь і чекати поки їй нав’яжуть нові-чужі наративи. Вона повинна відновлювати власну історичну пам’ять про Київську Русь, виробляти моделі соціальної згуртованості на основі українськості, української мови, церкви, традицій та цінностей.
Серед актуальних небезпек, які можуть негативно позначитися Україні, науковці виокремили такі: збурювання панічних настроїв в українському суспільстві через інформаційні атаки з росії; небезпека розмиття образу ворога (пошук хороших росіян); розгортання політичних чвар, особливо на вищому політичному рівні.
Леся Коцур,
кандидат історичних наук, доцент кафедри політології УГСП